Block title
Меню сайту
Block title
Block content
Корисні посилання
Система Orphus
Акадамія творчої думки> Національна дитяча гаряча лінія Національна гаряча лінія. Державна служба зайнятості

Категорії розділу
Календар
«  Червень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
Архів записів
Вxiд на сайт
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 170
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Українські звичаї

   Протягом багатьох віків українська етнічна культура, заснована на народно-поетичному   мисленні,   виявлялася в національних звичаях, обрядах і святах. Вона увібрала суттєві риси соціального та економічного життя народу, в ній знайшли відображення громадський устрій, сімейно-побутові стосунки українців, особливості їхнього світогляду, психології, моралі.

   Давніми предками українців були землероби,  скотарі,  ремісники та  мисливці, а ще їх знали недруги як непохитних загартованих воїнів.

   Слов'яни-язичники молилися багатьом богам: Перуну — богу грому і блискавки; Дажбогу — богу сонця та багатства; Сварогу — богу вогню; Стрибогу — богу вітрів; Велесу — богу скотарства. Вони обожнювали природу, поклонялися духам предків. Давні українці вірили, що існують лісовики, до­мовики, упирі, мавки, русалки, німфи, що в кожної людини є своя зірка, через те так багато зірок на небі. Традиційно українці шанували землю, називали її матір'ю, свя­тою землею, вважали живою істотою, яка здатна відчувати біль. Надзвичайно шано­ваними були у слов'ян і такі явища природи, як вода, вогонь, блискавка. Але нарівні із шанобливим ставленням до цих стихій люди ще й відчували страх перед ними. Досі збереглися в пам'яті народній своєрідні погляди на такі явища, як вітер, сніг, дощ, веселка, роса, хмара.

   Календарні свята й обряди становлять найсуттєвішу частину традиційно-побутової культури, позаяк, по суті, визначають весь розпорядок життя людини на цілий рік.    Вони є складним фольклорним комплексом, у якому поєднуються і раціональний досвід українців, і релігійно-магічні вірування, і найдавніші звичаї.

   Календарні звичаї та обряди формально узгоджувалися з річним літургічним циклом православної церкви, проте основою «побутових святців» був трудовий сільськогосподарський календар. Річне аграрне коло включало зимові, весняні, літні та осінні свята, обряди і звичаї. Компонентами кален­дарних   свят   українців   були   обрядовий стіл, господарська й сімейна магії, вшанування предків, провіщення майбутнього, ритуальні обходи й вітання, рядження і драматичні сценки, розваги, спортивні змагання тощо. Обов'язковим для цих свят завжди було виконання календарно-обрядових пісень, присвячених кожній порі року: зимові колядки та щедрівки, веснянки, купальські, троїцькі, обжинкові пісні та ін.

   Така обрядовість мала         забезпечити добробут і щастя хліборобської родини, щасливий шлюб для молоді, високий урожай та     плодючість худоби, відвести всіляке зло, передбачити майбутнє і вплинути на нього.

   Протягом століть через свята й обряди старші покоління передавали молодим головні риси українського національного характеру: свою любов до землі, працелюбність, прагнення до волі, гостинність, життєрадісність. Свята задовольняли духовні й естетичні потреби народу, в них знаходили свій вияв почуття й емоції, таланти і здібності.

   Елементи календарних свят та обрядів нині широко використовують у своїй творчості професійні та самодіяльні митці.

Традиційні свята й обряди чимдалі активніше входять у систему сучасної культури.

Різдво

Одним з основних українських звичаїв є святкування Різдва. У передріздвяний день — 6 січня — святкують Святвечір. Основними стравами на Святий вечір є кутя — рисова або пшенична каша з медом, родзинками і маком, а також узвар — компот із сухофруктів з медом. Усього, за звичаєм, у Святвечір подають 12 пісних страв. А ось 7 січня, на саме Різдво, готують великий родинний стіл. Оскільки піст закінчився, на стіл подають різноманітні м’ясні страви.

За звичаєм, під вечір Різдва юрба колядників ходила з торбами для збору гостинців. Вони вибирали собі головного — Березу (або Березая), латкового (який збирав сало і ковбаси), скарбонаря, хлібоношу, зіркаря (носив зорю), танцюристів, дзвонарів, скрипалів та ін. Коляда тривала кілька ночей, поки не обходили кожен будинок у поселенні.

Масляна

Ще один популярний український звичай — тиждень Масляної. Це свято існувало на Русі ще в дохристиянські часи. Звичай передбачає проводи зими і зустріч весни. Після появи християнства на Русі Масляну відзначають в останній тиждень перед Великим постом. Основні відмінності свята — це млинці й народні гуляння.

У Древній Русі млинець вважали символом сонця, оскільки він, подібно до сонця, теж жовтий, круглий і гарячий, і вірили, що з’їдаючи млинець люди отримують частинку його тепла й сили.

Великдень

Свято Воскресіння Господнього або Великдень святкують у перший тиждень після весняного рівнодення і повного місяця. Разом із людьми його відзначає і природа, що пробуджується.

Родинний обід цього дня готують особливо урочисто і прикрашають квітами. Звичай фарбувати яйця — обов’язковий атрибут свята. Також на Великдень існує звичай вітати один одного радісним вигуком «Христос воскрес!», на що відповідають — «Воістину воскрес!» Це привітання висловлює радість віруючих, аналогічну радості апостолів, які дізналися про воскресіння Христа.

 

Трійця

Згідно з Біблією, цього дня на апостолів зійшла благодать Святого Духа. В Україні свято Трійці відзначають 3 дні — Зелений або Клечальний тиждень, Клечальний понеділок і Богодухів день.

На Зелений тиждень, згідно з повір’ями, треба бути обережними, оскільки це день активності потерчат, мавок, русалок та іншої нечистої. На Зелений тиждень, за українськими звичаями, дівчата ворожать. Вони йдуть до ставка і пускають вінки за водою, і якщо вони зійдуться, то вважається, що дівчина в цьому році має вийти заміж. У Зелений тиждень також відвідують на кладовищі своїх померлих родичів.

У Клечальний понеділок після церковної служби, за традицією, освячують поля, щоб Бог захистив їх від пожеж та граду. Діти влаштовують ігри.

Богодухів день особливо відзначають дівчата. Вони організовують різні забави, наприклад, «водити Тополю». Її суть полягає в тому, що вибирають найкрасивішу дівчину, яка й відіграє роль Тополі. Красуню прикрашають вінками так, щоб її ніхто не міг упізнати. У супроводі веселої ватаги Тополя ходить від хати до хати, і господар кожної повинен їй щедро віддячити гостинцями.

 

Івана Купала

Івана Купала, або Іванів день, — є одним із народних обрядових звичаїв. Його історія йде в дуже глибоку старовину. Свято пов’язане з періодом літнього сонцестояння, поворотом сонця до зими. Його відзначають у ніч на 7 липня або за старим стилем 24 червня, коли чарівна краса природи створює казковий краєвид, де і відбуваються магічні купальські забави.

Ніч на Івана Купала, найчастіше дуже темна, а чари в цю ніч особливо могутні. У цю пору, за повір’ями, дозріває багато магічних рослин, які потрібно зібрати до схід сонця. Цілющою є купальська роса, якою, за звичаями, необхідно вмитися.

У цю ніч прокидається «нечиста сила», чути гомін тварин, розпускається папороть, вона займається дивним вогнем, відразу гасне й обсипається. Тому, хто зірве цю квітку, відкриються багатства всієї землі і він отримає всемогутність. Широко відомі купальські ворожіння: дівчата кидають вінки у воду і спостерігають за ними, чий вінок швидше за всіх попливе, та і вийде заміж раніше за інших.

Старовинні звичаї — скарб українського народу та культури. Хоча всі ці рухи, обряди і слова, які складають народні звичаї, на перший погляд не мають ніякого значення в житті людини, але вони віють на серце кожного з нас чарами рідної стихії і є живущим бальзамом для душі, який наповнює її потужною силою.